Опрос

Пользуетесь ли вы электронными деньгами?

Да, web-money
Да, яндекс-деньги
Да, и web-money, и яндекс-деньги
Использую другую систему
Не пользуюсь
Мамо, я повернуся
Мамо я повернуся

Мамо, я повернуся!
Не плач рідна, бо я спокійний тепер за тебе і всю Україну. Я прагнув всім серцем і безмежно надіявся. Хоча ні, то була не надія, то була несамовита віра в наш дух, в нашу силу, в нашу Україну. Це глибше за скорботу, це більш нестерпніше ніж біль.
Я зберіг у спогадах все до останньої краплі: ті волошки з дитинства, як твої замріяні очі – через це я полюбив їх, ті пісні, що і дотепер лунають у моєму серці, той страх і турботу за «твоє горе», яке ти любила, любиш і любитимеш попри все.
І я люблю тебе мамо! Хоч напевно так давно не говорив тобі цього. Люблю більш за все, і не осмілюся сказати «любив» - бо у любові немає минулого часу. От і у нашого народу все зараз і тепер, все буде. Нехай нелегко, тяжко, неможливо боляче, але палко. Тож неодмінно буде. Я вірю! Я знаю! І ви вірте, а я залишуся у вашій пам’яті і серці тією палкою надією, яка горить і палає, яка закипає і рветься на волю. Вперед!
Бо ми не стали на коліна під тяжкими батогами злодіїв і загарбників, за це варто благати: «Боже, бережи Україну»!
Мамо рідна, я збираю ті волошки і досі. Хочу аби лишень ти знала: сльози не лилися рікою – я посміхався, помираючи від ворожої кулі, бо чийсь обнадійливий і впевнений голос відлунням шепотів мені, що це не марно.
Я народився задля того, щоб сьогодні зробити впевнений крок до тієї вистражданої роками свободи, мамо!
Я бачив за життя оті кілька секунд страху і надії, як все інакше. Так як всі ми хотіли. Те, до чого бігли, не озираючись на підлих зрадників, не помічаючи свисту куль, а лише непокірне: «Ми зможемо! Ми вистоїмо!».
Мамо, не плачте! Вони не варті сліз ваших, всі ті, падлюки, котрі зі страху втікали від нашої відчайдушної віри, від тієї хвороби в нашому тілі, в нашій підсвідомості, яка зветься Україною. Моліться за неї і вірте, бо лише та палка віра здатна розбити те підле військо, котре зреклося навіть найрідніших. А наші своїх у біді не кидають, скільки б часу не пройшло від тої біди, і я вас, браття, не покину. Я з вами, рідні, до омріяного фіналу початку тієї історії, яку ми почали писати разом.
Пам’ятайте, що тепер у вас є надійна варта, котра завжди йтиме вперед разом з кожним з вас, захищаючи вас, від злих ворогів та ганебних куль. Нехай навіть невблаганний час сплине і, змиє з рук злодіїв і «Нашого Майдану» кров нашу, але вона вже встигне оросити землю рідну і проросте до того часу міцним корінням волі і свободи.
Прошу, не говоріть всі, хто не варті: «Вічна пам'ять! Вічна слава!». Я обіцяю не дати вам забути, якщо, боронь Боже, ви так вирішите.
І пам’ятайте всі і кожен: ми бачимо ваші очі, вашу відвагу або ваш сором. І всі ці споруди чорні від смутку і болю, бачили і чули все до останнього слова , до дрібного епізоду. І кожна з них стогнатиме болем для кожного з тих «вірних і чесних», якщо вони осміляться забути, або закрити очі хоч на одного з нас, браття!
А ми насправді дуже любимо квіти і те тепло і сяйво, яке йде від свічок, що ви запалюєте для нас, і коли ви говорите до нас, ніби й не було того клятого 20 лютого….
Мамо, я повернуся…


Автор: Інга Кагарлик